Історія римсько-католицької громади Немирова сягає декількох століть. Документально підтверджено спорудження дерев’яного костелу в Немирові вже на початку XVIII ст.

Будівництво в центрі Немирова мурованого (нині діючого) костелу Святого Йосипа Обручника було розпочато ще у 1805 році на кошти тогочасного власника містечка графа Щенсного Потоцького. Закінчив будівництво в 1830 році граф Болеслав Потоцький. Місцева парафія ввійшла до складу Кам’янецької дієцезії. Храм був освячений у 1838 році єпископом-ординарієм Франциском Мацкевичем. Костел Святого Йосипа Обручника став головною архітектурною домінантою міста. Вулиця, на якій він розташований (сучасна вулиця Горького) тривалий час носила назву Костельна.

Одночасно з костелом споруджувався поруч з ним двоповерховий парафіяльний будинок. У архівних фондах міститься опис Немирівського костелу і парафіяльного будинку в 1898 р.: “По той самой стороне почтовой дороги из г.Брацлава в г.Винницу, где и костел, по левой стороне его находится дом, которого нижний этаж каменный построен единовременно с костелом, заключает в себе: сени, три комнаты, с переднею и коридором, лакейскою, кухнею и кладовую с малым погребом; верхний этаж деревянный построен в 1875 году, имеет переднюю, шесть комнат и коридор с лестницею на чердак. Крыша покрыта листовым железом, окон в нижнем этаже 14 и дверей тоже 14. Дом этот в небольшом расстоянии от дороги стеною боковою прилегает к подворью, окружающему костел, и имеет два входа с крыльцами: один от дороги, а другой от подворья. Двор от дороги обведен кирпичной стеной с калиткою и воротами…”.

До костельної власності належав і хутір з орними землями, сінокосом та лісом, розташований між селами Гунька і Супрунівка.

Душпастирювали тут дієцезіальні священики. Першим настоятелем новозбудованого і освяченого костелу був отець Г.Антошевський. В немирівському приході як правило були два священики: настоятель і вікарій. До Немирівського костелу належали католики Немирова і 43 довколишніх сіл. Також від часу появи і до 1917 р. до Немирівської парафії належала як філіальна римо-католицька каплиця в містечку Печері. В більшості випадків для відправлення богослужінь і здійснення церковних обрядів сюди приїжджали ксьондз-пробощ чи вікарій з м. Немирова. Про масштаби парафії свідчать щорічні статистичні відомості. Так, в другій половині ХІХ ст. щороку в немирівському костелі хрестили 50-60 немовлят, 15-20 пар брали церковний шлюб.

Чимало немирівських парафіян були членами “Братства святого ружанця”.

В 1852 році на кошти дворянки Костелевої в Немирові по вулиці Липковій придбали будинок для вдів-калік, які не могли матеріально утримувати себе і малолітніх дітей.

Після придушення польського повстання 1863-1864 рр., в якому брали участь й немирівські поляки, російський царизм розпочав рішучий наступ на права поляків і католиків. 5 червня 1866 р. був підписаний імператорський указ, яким ліквідовували Кам’янецьку католицьку дієцезію. З цього часу костели, що належали до неї (в тому числі й немирівський), були передані у відання Луцько-Житомирської дієцезії.

8 (20 грудня) 1880 року костел серйозно постраждав від пожежі. Згодом він був відновлений на кошти віруючих і зусиллями багаторічного настоятеля Діонісія Мацинського. За десятки років стіни костелу були свідками богослужінь, хрещень, вінчань і відспівувань тисяч вірних римо-католиків Немирівської парафії.

Чимало знаних у світі людей мають пряме відношення до Немирівського костелу. В селі Стрільченці Немирівського приходу народився відомий польський поет Генрик Яблонський. 23 травня (4 червня) 1863 р. в селі Шолудьках, яке належало до Немирівського приходу, в родині Владислава і Леопольдіни Городецьких народився майбутній уславлений архітектор Владислав Городецький. Промине чимало років, і в 1904 році в с. Печері постане унікальна каплиця-мавзолей Потоцьких – втілення архітектурного генія В. Городецького.

Впродовж багатьох років навчання в гімназії Немирова молилися в місцевому костелі майбутній історик і лікар Антоній Роллє, польський письменник Сигізмунд Мілковський (псевдонім Теодор Єж), польський поет Юліан Беліна-Кенджицький, драматичний актор Є. Недзєльський (Недєлін).

В той час Немирів був невеликим містечком Брацлавського повіту. В 1859 р. в ньому проживало 5500 мешканців, 17% яких становила жителі католицького віросповідання.

Напередодні революції 1917 року немирівська парафія нараховувала 1352 прихожан. Недільні богослужіння відвідували також учні-католики немирівських гімназій. В деякі роки тільки в чоловічій гімназії Немирова одночасно навчалося близько 400 поляків.

У 1918 р. була відновлена Кам’янецька дієцезія, ліквідована ще у 1866 р. Немирівська парафія повернулася знову під юрисдикцію кам’янецьких єпископів.

Комуністичний режим з перших днів свого існування розпочав боротьбу з релігією і Церквою. З кожним днем становище погіршувалося. На початку 20-х років у Немирівському костелі вже не було власного настоятеля. Духовні потреби католиків Немирова, Брацлава, Самчинець і Печери задовольняв тоді один священик – Ігнатій Любенський.

Більшовицька держава у перші роки свого існування активно вдавалася до націоналізації церковних приміщень, з наступною віддачею їх в оренду церковним громадам. Як відомо, у церков і костелів забрали всі їх маєтності (коштовні речі). Парафіяльний будинок в Немирові на початку 20-х років ХХ ст. вже був вилучений радянською владою. Як і всюди по Україні все це було “конфисковано в доход республики”. З особливим насильством на початку 20-х років проходила акція вилучення коштовностей з костелів і церков.

Кількість членів релігійної громади Немирівського костелу в 1927 році становила 168 осіб (з них чоловіків – 57, жінок – 111).

На початку 30-х років більшовицькою владою немирівський костел у віруючих було відібрано, а дзвони з костельних веж повалено і передано на потреби індустріалізації. У 1937-1938 рр., у самий пік сталінських кривавих репресій по всій країні, були знищені рештки католицизму на всій Україні. На цьому глум над святинею немирівських католиків не припинився: в 1939 році по-варварськи було зруйновано його вежі. Приміщення храму перетворили на театр, а згодом тут влаштували районний Будинок культури.

Репресії проти поляків і проти віруючих дуже сильно зачепили немирівських католиків. Кількість арештованих немирівчан рахувалась десятками. Заарештованим висували абсурдні звинувачення в створенні польської націоналістичної організації, яка готувала контрреволюційний елемент для виступу проти радянської влади, розповсюджувала націоналістичні ідеї, проводили антирадянську агітацію та підривну роботу. Поряд з цим підкреслювали активну участь звинувачених в житті костельної громади, допомогу священикам, які в той трагічний час знаходили в собі мужність залишатися разом з своїми вірними і розділити їхню долю. Останній довоєнний настоятель Немирівського костелу отець Ігнатій Любенський також був ув’язнений і загинув в 30-их роках на Соловецьких островах. Серед розстріляних в 1937 р. в застінках вінницького НКВС були й керівники римо-католицької громади Немирова Вержбіцький і Дмовський.

Ще одного удару по місцевій польській спільноті завдала війна 1941-1945 років, на фронтах якої полягли десятки чоловіків-католиків немирівської парафії.

В повоєнні десятиріччя релігійне життя нечисленних католиків Немирова продовжувалося. Не маючи діючого костелу і священика в своєму місті, вони їздили за багато десятків кілометрів у віддалені населені пункти області, де були відкриті католицькі храми.

В 1988-1990 роках до понівеченого немирівського храму зробили прибудову і настільки змінили зовнішній вигляд колишнього костелу, що він перестав нагадувати сакральну споруду. З того часу тут знаходився танцювальний зал.

З настанням релігійної свободи і загальної демократизації життя в країні, в Немирові відродилася громада римо-католиків, яка почала добиватися відновлення історичної справедливості і повернення віруючим костелу. На Великдень 1994 року в поверненому храмі було відправлено першу службу Божу після понад 60-річної вимушеної перерви. Першим настоятелем відродженої немирівської римо-католицької парафії був ксьондз з Польщі Гжегож Томашевський. Душпастирював він тут до 1997 року, маючи крім Немирова ще чотири парафії – Брацлав, Печеру, Тульчин і Копіївку.

В 1995-1997 роках було зроблено ремонт всередині костелу та споруджено новий вівтар. 1 травня 1999 року єпископ-суфраган Кам’янець-Подільської дієцезії Леонід Дубравський консекрував Немирівський костел. В 2004 р. зроблено гідроізоляцію й підсилення фундаменту костелу, після чого ще чотири роки тривали роботи по відновленню зруйнованих дзвіниць і поверненню костелу його первісного вигляду. В 2006 р. єпископ-ординарій Леон Дубравський освятив нові дзвони Немирівського костелу, а в наступному році освятив хрести, які після того водрузили на вежі костелу.

В 2008 р. закінчено роботи по впорядкуванню старого римо-католицького цвинтаря в Немирові, після чого він був повторно (через 140 років) освячений єпископом Л. Дубравським.

Поряд з відбудовою костелу чисельно зростає і духовно розвивається громада віруючих Немирова. Тепер немирівська парафія нараховує близько 100 практикуючих католиків, серед яких є чимало молоді.

Крім щоденних богослужінь і традиційних молитов регулярно відбуваються адорації, чування, реколекції, місії, виїзд на оази тощо. В парафії відроджено осередки релігійні рухів: кола Живого Розарію, осередки Братства Святого Скапулярія, Домашньої Церкви, Відновлення у Святому Дусі. Існує приходський хор. Щороку немирівські католики беруть участь в піших паломництвах до чудотворної ікони Богородиці в Летичів, у загальноукраїнських прощах до чудотворної ікони Богородиці в Бердичів. Прихожани і молодь побували з паломництвом в санктуарії Діви Марії в м.Ченстохова (Польща) в Святій землі та зустрічались зі Святішим Отцем.

опрацював Леонід Петров