30 серпня 2020 р. немирівська спільнота подякувала о. Віктору Шклярчуку за ревну та плідну працю в нашій парафії, за проповіді, за молитву за нас і наші сім’ї, за допомогу в різних проблемах, спільні паломництва, за уділені Таїнства…
Від імені парафіяльної спільноти, слова вдячності сказали Яна Бачило та Олег Кравець:
Із словом Божим Ви прийшли у світ,
Щоб за собою нас вести незрадно.
Для Вас сьогодні – і пісні, і цвіт
І наша шана- щира і безмежна.
Хай образ Божий у душі сія,
Христова віра множиться з роками,
Хай Ваше добре й дороге ім’я
Як символ працелюбства буде поміж нами.
З щирою вдячністю та повагою парафіяни парафії Святого Йосифа у Немирові.
о. Віктор працював в нашій парафії від 1 жовтня 2014 р. як священик-помічник (вікарій), а з 1 вересня 2020 р. отець розпочав працю в парафії Матері Божої Розарієвої у с. Шарівка (Ярмолинецький р-н., Хмельницької обл.) як настоятель.
Фото з архіву (привітання о. Віктора у немирівській парафії – 5.10.2014 р.)
Проект «Вільний доступ до храму» покликаний забезпечити постійний денний доступ до немирівського костелу св. Йосифа для всіх охочих парафіян, туристів та містян.
Завдяки тому, що при вході будуть встановлені тамбурні грати, від 2 лютого 2021 р. наш храм стане доступний для відвідування. Дана подія не буде одноразовою акцією, але щоденною практикою відчиненого храму з 8:00 по 21:00 год.
В особливий спосіб під час карантинних обмежень, вільний доступ до храму забезпечить можливість приватно помолитись, знайти місце тиші, зосередження та спокою. Відкритий костел сприятиме релігійному розвитку та духовному збагаченню нашої католицької громади, підвищить туристичну привабливість міста, дасть можливість кожному відвідати й оглянути костел, зробити фото чи відео.
«Вільний доступ до храму» є першим кроком в реалізації масштабнішого плану «Немирівська спадщина католиків», який поміж іншого включатиме в себе наступні проекти: «Історична цінність польського кладовища», «Пам’ятай історію Немирова», «Музей під небом», «Туристичні локації міста»…
24 серпня 2020 р. в День Незалежності України, біля меморіалу Небесної Сотні відбувся молебень за нашу Батьківщину. В спільній молитві брали участь католики та православні української Церкви.
о. Роман і о. Руслан згадали про події на майдані, помолились за живих та загиблих воїнів АТО, а також заохотили своїх вірян в цей день огортати справи України в своїх особистих молитвах, тим самим дбаючи про долю країни.
26 листопада 2020 р. за підтримки Релігійної місії «Карітас-Спес» Римсько-Католицької Церкви в Україні відбувся II Всеукраїнський Суспільний Форум «Ідеї. Люди. Можливості!».
Під час відкритого онлайн-заходу місія «Карітас-Спес Україна» зібрала небайдужих людей та активних громадян, благодійників, представників бізнесу, Церкви та змінотворців для обміну досвідом та згуртування задля досягнення спільних цілей. Зокрема в прямому ефірі було оголошено переможців конкурсу на отримання мікрогрантів в рамках проєкту «Зміцнення місцевої самоорганізації та громадської активності в Україні», який реалізується за підтримки уряду Німеччини та ФНК «Реновабіс».
Серед переможців відзначилась і наша парафіяльна спільнота з проектом «Вільний доступ до храму».
Зі свого боку висловлюємо вдячність «Карітас-Спес Україна», уряду Німеччини та ФНК «Реновабіс». Щиро дякуємо за розуміння, підтримку проекту для розвитку немирівської громади і розраховуємо на подальшу плідну співпрацю. Огортаємо молитвою кожного, хто долучився до цієї справи, та бажаємо відкритості на Господнє благословення.
Переконані, що наша спільна перемога надихатиме ще інтенсивніше працювати над впровадженням нових ідей.
Березень – липень 2020 р. був гарною нагодою для катехізації дорослих у Рахни-Лісові. Немирівська Спільнота Новий Єрусалим провела для парафії Божого Милосердя Альфа Курс. П’ятнадцять християнських істин послужили в підготовці до Таїнства Миропомазання.
Яке є моє християнство?
Хто такий Ісус?
Навіщо Ісус помер?
Хто є гарантом моєї віри?
Навіщо, і як читати Біблію?
Навіщо, і як мені молитися?
Як сьогодні Бог веде нас?
Хто такий Святий Дух?
Як діє Святий Дух?
Як я можу бути наповнений Святим Духом?
Як я можу протистояти злу?
Чи потрібно говорити про свою віру? Як саме?
Чи Господь зцілює сьогодні?
Що таке Церква?
Як прожити і не змарнувати життя?
Кожного разу усіх учасників об’єднувала спільна молитва, почастунок, конференція та праця в групах.
Конференції проводили: Сергій Укринський, о. Руслан Кармаліта, Леоніда Майданюк, Ірина Шевчук, Марія Калайда, Вікторія Укринська, Олег Кравець, Олександр Шпак.
Пізнаючи Особу Святого Духа альфійці отримали досвід молитви прослави. Даний досвід був цінний, оскільки в Таїнстві Миропомазання кожен міг відкритись на Силу Святого Духа більш свідоміше.
На завершення кожен учасник отримав Сертифікат про завершення Альфа Курсу. Хоч Альфа була завершена, але праця з отриманими знаннями далі триває.
23 серпня 2020 р. в каплиці св. Андрія Боболі вперше приступив до Таїнств Сповіді та Євхаристії Андрій Кушнір. Підготовляв та уділив Таїнств о. Віктор Шклярчук.
4 липня 2020 року, під керівництвом о. Віктора відбулось вело паломництво до Санктуарію Летичівської Богородиці. 4 паломники вирушили о 7 годині ранку. У смт. Рахни-Лісові було відправлено Службу Божу. Далі, з новими силами вирушили до м. Шаргород, до костелу Св. Флоріана, де мали змогу зупинитися на відпочинок та молитву.
Ввечері паломники дісталися м. Бар, відвідали костел Св. Анни, стомлені, але щасливі пішли на нічліг.
Наступного дня, після ранкової Служби, з новими силами та Божим благословенням разом з паломництвом, що вирушило з м. Шаргород попрямували до Летичівської Богоматері. Подолавши 170 км паломники дісталися своєї цілі.
При вході в храм, із радістю, зустрів паломництво настоятель парафії о. Адам. Паломники взяли участь у вечірній Службі Божій, яку очолив Єпископ Леон Дубравський.
18 липня 2020 р. від немирівського храму вирушило вело-паломництво до костелу Матері Божої з гори Кармель у смт. Брацлав. Цьогоріч – це вже третє вело-паломництво (Копіївка, Летичів, Брацлав).
Паломництво в кількості 10 осіб зустрів місцевий настоятель о. Василь Жинський. Паломники при вході в храм з рук пароха отримали благословення.
Службу Божу на храмовій урочистості очолив Владика Леон Дубравський. Після Євхаристії паломники повернулись на велосипедах до Немирова.
29 червня 2020 р. відбулося перше вело паломництво з Немирова до Копіївки. Паломництво вирушило о 8 годині ранку на чолі з о. Віктором у кількості 7 осіб. Паломники майже за 4 години здолали 50 км шляху сонця та пилу. Стомлені, але щасливі відвідали храм святих Петра і Павла у Копіївці. о. Петро Фурман з радістю зустрів паломників біля костелу.
В історії людства були різні страшні епідемії. Не обходиться без них і в наші дні. У боротьбі з коронавірусом медики і волонтери самовіддано служать хворим. Були такі приклади і в минулому. Серед них варто згадати нашого земляка лікаря Війська Польського майора Вільгельма Борковського. Перебуваючи у таборі для полонених офіцерів, він добровільно прийняв рішення надавати допомогу хворим на тиф у солдатському концтаборі, де заразився і помер 14 грудня 1941 р.
Вільгельм Борковський
В. Борковський прийшов на світ 10 (23) січня 1895 року в селі Юрківці на Поділлі. Середню освіту здобув у Немирівській гімназії. Після революції Вільгельм втратив родинний дім. Його брати Оттон і Петро загинули в 1917-1919 рр. за нез’ясованих обставин, а сам він зумів перебратися до відродженої Польщі. Згодом туди вдалося перевезти вдову брата Оттона з донькою Галиною. 24 січня 1919 року В. Борковський вступив добровольцем до Війська Польського, виконував обов’язки помічника лікаря в ІХ санітарному батальйоні. Після закінчення активних бойових дій на фронтах, 1 листопада 1920 р. поручник Борковський був направлений на навчання у Варшавський університет. Там активно займався й громадською діяльністю: вступив до університетського Товариства медиків, в 1923-1924 рр. очолював його, ініціював будівництво приміщення товариства. Диплом лікаря В. Борковський отримав 25 березня 1925 р. Мав учений ступінь доктора медицини. Після випуску продовжив службу у Військовій санітарній школі на посаді командира роти. Наступного року йому присвоїли чергове звання капітана. В 1926-1928 роках В. Борковський навчався у столичній Вищій військовій школі. Потім командував навчальним батальйоном в Офіцерській санітарній школі, невдовзі перейменованій у Школу санітарних підхорунжих. Крім виховної роботи, викладав предмети «Обов’язки і права офіцера медичної служби» та «Загальна тактика».
На той час сталися зміни в особистому житті Вільгельма. 1928 року він одружився з вдовою брата Марією (в дівоцтві Коссецькою, уродженкою села Савинці Кам’янецького повіту), ставши батьком для її доньки Галини. В 1931 р. в них народилася донька Ева.
14 березня 1933 року Борковський був підвищений у званні до майора і в квітні того ж року отримав призначення на посаду начальника окремої персональної референтури в департаменті медичної служби Міністерства військових справ. 1 листопада 1934 р. був переведений до Персонального бюро Міністерства військових справ. У 1936 р. став командиром запасної частини 1-го окружного госпіталю у Варшаві. За свою службу нагороджений Срібним Хрестом Заслуг і Медаллю Незалежності.
Після нападу Німеччини на Польщу В. Борковського призначили начальником медичної служби гарнізону оборони Варшави, бої за яку розпочалися 8 вересня. В складних умовах він організував і прийняв самочинно організовані перев’язувальні пункти, забезпечив їх обладнанням і ліками, керував роботою госпіталів та евакуацією до них поранених. 28 вересня 1939 року оточена Варшава капітулювала. Майор Борковський потрапив до німецького полону і був ув’язнений у таборі для польських офіцерів Oflag VII-A біля баварського міста Мурнау. Це був зразково-показовий табір. Німці дозволяли його регулярно перевіряти представникам Червоного Хреста для створення враження у міжнародної спільноти, що нацистська Німеччина дотримується Женевської конвенції щодо полонених. Попри це В. Борковський добровільно прийняв рішення надавати допомогу хворим на тиф військовополоненим у концтаборі Stalag IV-B, розташованому поблизу м. Мюльберг у Саксонії. Крім поляків тут знаходилися французи, британці, австралійці, а з липня 1941 року стали надходити й радянські військовополонені. За шість років у ньому померли від тифу і туберкульозу понад 3000 чоловік (за той же час у таборі Мурнау загинули і померли від хвороб 80 в’язнів). Вільгельм Борковський в табірному шпиталі заразився черевним тифом і помер 14 грудня 1941 р. Похований на військовому цвинтарі в Нойбурксдорфі, де поряд із загальним меморіалом онука Ельжбєта Ціммерман поставила йому персональний пам’ятний знак.
Дружини В. Борковського Марії не стало в 1967 році. Донька Галина (1917-2018 рр.) під час німецької окупації була солдатом Армії Крайової, перебувала в ув’язненні у Варшаві. В шлюбі з Вєславом Гольторпом народила Ельжбєту.
Друга донька Ева Борковська закінчила архітектурний факультет Варшавської політехніки, працювала за фахом. З початку 1960-х років мешкала у Франції. Заміжня за Мечиславом Ходачеком, мали одну дитину. Померла у Варшаві в 2014 р.
Памятний знак В.Борковському на цвинтарі Нойбурксдорф
