В історії людства були різні страшні епідемії. Не обходиться без них і в наші дні. У боротьбі з коронавірусом медики і волонтери самовіддано служать хворим. Були такі приклади і в минулому. Серед них варто згадати нашого земляка лікаря Війська Польського майора Вільгельма Борковського. Перебуваючи у таборі для полонених офіцерів, він добровільно прийняв рішення надавати допомогу хворим на тиф у солдатському концтаборі, де заразився і помер 14 грудня 1941 р.
В. Борковський прийшов на світ 10 (23) січня 1895 року в селі Юрківці на Поділлі. Середню освіту здобув у Немирівській гімназії. Після революції Вільгельм втратив родинний дім. Його брати Оттон і Петро загинули в 1917-1919 рр. за нез’ясованих обставин, а сам він зумів перебратися до відродженої Польщі. Згодом туди вдалося перевезти вдову брата Оттона з донькою Галиною. 24 січня 1919 року В. Борковський вступив добровольцем до Війська Польського, виконував обов’язки помічника лікаря в ІХ санітарному батальйоні. Після закінчення активних бойових дій на фронтах, 1 листопада 1920 р. поручник Борковський був направлений на навчання у Варшавський університет. Там активно займався й громадською діяльністю: вступив до університетського Товариства медиків, в 1923-1924 рр. очолював його, ініціював будівництво приміщення товариства. Диплом лікаря В. Борковський отримав 25 березня 1925 р. Мав учений ступінь доктора медицини. Після випуску продовжив службу у Військовій санітарній школі на посаді командира роти. Наступного року йому присвоїли чергове звання капітана. В 1926-1928 роках В. Борковський навчався у столичній Вищій військовій школі. Потім командував навчальним батальйоном в Офіцерській санітарній школі, невдовзі перейменованій у Школу санітарних підхорунжих. Крім виховної роботи, викладав предмети «Обов’язки і права офіцера медичної служби» та «Загальна тактика».
На той час сталися зміни в особистому житті Вільгельма. 1928 року він одружився з вдовою брата Марією (в дівоцтві Коссецькою, уродженкою села Савинці Кам’янецького повіту), ставши батьком для її доньки Галини. В 1931 р. в них народилася донька Ева.
14 березня 1933 року Борковський був підвищений у званні до майора і в квітні того ж року отримав призначення на посаду начальника окремої персональної референтури в департаменті медичної служби Міністерства військових справ. 1 листопада 1934 р. був переведений до Персонального бюро Міністерства військових справ. У 1936 р. став командиром запасної частини 1-го окружного госпіталю у Варшаві. За свою службу нагороджений Срібним Хрестом Заслуг і Медаллю Незалежності.
Після нападу Німеччини на Польщу В. Борковського призначили начальником медичної служби гарнізону оборони Варшави, бої за яку розпочалися 8 вересня. В складних умовах він організував і прийняв самочинно організовані перев’язувальні пункти, забезпечив їх обладнанням і ліками, керував роботою госпіталів та евакуацією до них поранених. 28 вересня 1939 року оточена Варшава капітулювала. Майор Борковський потрапив до німецького полону і був ув’язнений у таборі для польських офіцерів Oflag VII-A біля баварського міста Мурнау. Це був зразково-показовий табір. Німці дозволяли його регулярно перевіряти представникам Червоного Хреста для створення враження у міжнародної спільноти, що нацистська Німеччина дотримується Женевської конвенції щодо полонених. Попри це В. Борковський добровільно прийняв рішення надавати допомогу хворим на тиф військовополоненим у концтаборі Stalag IV-B, розташованому поблизу м. Мюльберг у Саксонії. Крім поляків тут знаходилися французи, британці, австралійці, а з липня 1941 року стали надходити й радянські військовополонені. За шість років у ньому померли від тифу і туберкульозу понад 3000 чоловік (за той же час у таборі Мурнау загинули і померли від хвороб 80 в’язнів). Вільгельм Борковський в табірному шпиталі заразився черевним тифом і помер 14 грудня 1941 р. Похований на військовому цвинтарі в Нойбурксдорфі, де поряд із загальним меморіалом онука Ельжбєта Ціммерман поставила йому персональний пам’ятний знак.
Дружини В. Борковського Марії не стало в 1967 році. Донька Галина (1917-2018 рр.) під час німецької окупації була солдатом Армії Крайової, перебувала в ув’язненні у Варшаві. В шлюбі з Вєславом Гольторпом народила Ельжбєту.
Друга донька Ева Борковська закінчила архітектурний факультет Варшавської політехніки, працювала за фахом. З початку 1960-х років мешкала у Франції. Заміжня за Мечиславом Ходачеком, мали одну дитину. Померла у Варшаві в 2014 р.
Леонід Петров
дана стаття була видана у
«Прибузькі новини», 6 вересня 2019 р.
також див.: